„ВОВЧА ЛАПА'

Проходячи лісом, звернеш увагу на зелені кущики плаунів. На кінцях гілочок, на довгенькій ніжці стоїть   колосок.   Це   спороносці, з допомогою яких рослина розмножується. Ця рослина всім відома — плаун булавовидний. Мою увагу привертає інша рослина. Вона росте на схилі неподалік. Так, це плаун колючий, що в перекладі з грецької мови означає «вовча лапа». Красою плауна колючого милувався ще К. Лінней, шведський вчений XVIII століття, котрий вперше описав її і дав таку назву.

Українська назва плаун походить від слів пливти, напливати. Зарості плауна нагадують хвилі, які накочуючись, доганяють одна одну. Від головного стебла відходять бічні пагони.

Росте плаун у мішаних і соснових лісах, на піщаних ґрунтах. Рослина не вибаглива до тепла. Це північний вид, який своєю південною межею заходить до нас, на Полісся. На його довгих, інколи до метра стеблах   розміщені   продовгуваті, знизу шорсткуваті. підігнуті вниз, гостренькі, без волосистого закінчення листочки.

Через гостренбки листочки його і називають плауном колючим. Від булавовидного  його можна відрізнити по розміщенню листочків. У першого вони пригладжені і прилягають до стебла. В колючого — відходять в сторони. Колоски ростуть прямо на стеблі. В булавовидного вони розташовані на довгенькій ніжці, деколи по два на одній. В них дозріває пилок. Осінню, коли проходити по заростях плауна, ноги стають жовтими, слідом здіймається. курява із спор цієї рослини.

Найчастіше плауна колючого можна зустріти в Карпатах. У нас плаун колючий росте неподалік села Біловіжа. Також знайдений учнями школи на території Житомирської області. Плаун потребує охорони. Він занесений до «Чеовоиої книги» Української РСР.

А. ПРИМАК, вчитель  Біловізької середньої школи. 12.01.1985 р.